«Напевно, якби мені хтось колись сказав, що я буду мати 10 дітей, то я б плюнула йому в очі, а зараз як дивлюся назад, то не можу уявити і дня без одного з них…»
Саме так зазначає Віолета Ладченко – жінка, яка є героїнею нашого сучасного світу. Це людина яка ламає уставлені стандарти: «якщо жінка має дітей, то успіх та кар’єра автоматично перехрещенні», «або сім’я або кар’єра», «про дітей варто думати лише після 30» і тд.
Історія Віолети показує, що насправді бути щасливою та реалізованою жінкою можливо навіть якщо не обирати лише щось одне. Зараз жінка не тільки працює у сфері бізнесу (офіційне представництво «Karcher» в Україні), але й одночасно виховує 10 дітей.
Приклад Віолети ніби напрошує питання: чи правда те, що жінка завжди має ставити на перше місце успіх і кар’єру, щоб реалізувати себе?
Зараз ми живемо в час прогресивності, новітніх технологій, все вищих і вищих стандартів, коли на першому місці мають бути цінності, які нав’язує нам теперішнє суспільство. І так нас виховують з самого малечку: для батьків їхні діти мають бути найкращими, добре справлятися з навчанням, відвідувати певні гуртки, щоб могти дивувати знайомих і родичів своїми досягненнями. Далі починається самостійне життя, будь-яка сфера, в яку ми потрапляємо, починаючи зі вступу до вищого навчально закладу, закінчуючи вдалою роботою – всюди ми зустрічаємося з таким одним правилом: якщо в тебе кар’єра, гроші і слава не на першому місці, то хто ти взагалі такий?
Віолета зазначає що успадкувала такий підхід до життя «коли жінка все мусить мести на своїх плечах» від своєї мами. «Пам’ятаю колись мама працювала на трьох роботах, щоб забезпечити сім’ю, в той час коли батько нічим не цікавився. Йому нічого не треба було і я бачила це як приклад».
«Коли я покинула батьківський дім, поїхала до Німеччини то єдине, що мені було потрібно це заробити грошей та збудувати гарну кар’єру. Дітей у цьому списку, звісно, що не було, так як мені суспільство свідомо нав’язувало стереотипи, що якщо жінка має дітей то кар’єрний зріст та самореалізація уже перекреслені – або сім’я або робота…Та згодом в моєму житті все змінилося».
Як зазначає Віолета, сталося так, що вона завагітніла і коли доходило до останнього моменту, щоб зробити аборт, соціальна працівниця переконала її виносити дитину, так як в Німеччині проблеми з народжуваністю і однозначно знайшлася б хороша сім’я для виховання цієї дитини.
Жінка підкреслює: «Саме цей момент став переломним для мене і мого майбутнього. Будучи ще молодою, студенткою, мене осуджували близькі та знайомі, тому важко було наважитися на такий крок. Та вже ж таки я вирішила залишити і виховати цю дитину сама і не пожаліла».
Ми неодноразово зустрічаємося з таким твердженням: «Краще не мати дітей, ніж жити в бідності і невпевненості в наступному дні, треба спочатку стати на ноги, встигнути пожити».
Та приклад деяких людей показує також й трохи іншу сторону нашої реальності, Віолета «ставала на ноги» поступово, вийшла заміж, активно почала розвивати бізнес з своїм чоловіком коли вони повернулися в Україну. Зараз вони офіційно представляють «Karcher» в Україні – відомого німецького виробника техніки.
Згодом подружжя наважилося й на інших дітей. Жінка стверджує, що вона щаслива і дійсно реалізована, хоч бувають і важкі моменти та завжди можна було з цим впоратися.
«Коли ми з чоловіком повернулися в Україну, то спочатку у нас був ніби як план, мати хоча б одну дитину, бо так треба. Зараз я почуваю себе щасливою та реалізованою жінкою, маючи десять. Всі діти це неймовірна підтримка та радість, і хоч буває нерідко важко, але я ніколи не жалію про свій вибір».
Віолета ділиться, що звісно, як і в кожної сім’ї, в неї є свої труднощі та нелегкі ситуації. Але щоб могти з цим справитися, потрібно триматися один за одного та не опускати руки.
«У нашій сім’ї є дитина з особливими потребами, наш Давід якому зараз 8 рочків. Він має рідкісне генетичне захворювання, «5p мінус» або, як в народі кажуть: «Синдром котячого крику».
Це є дитина, яка не ходить, не може самостійно себе обслуговувати, не може розмовляти, самостійно їсти. Тобто ця особливість генетично дуже важка. Спочатку наша сім’я переживала страх та розчарування. Важко було прийняти, що з нами взагалі могло таке статися. Але саме з появою нашого Давіда змінилися пріоритети, цінності, змінилися всі ми. Насправді ця дитина виховує в нас неабияке терпіння, вчить бути добрішими один до одного.
Кажу з досвіду, колись , ми з чоловіком очікували від старших дітей, щоб вони знали іноземні мови, щоб були топ, на висоті з усім. А тут, з’являється Давід, який показує, що любити можливо просто так, просто бо ця дитина є. Можливо колись я буду рада хоча б почути як ця дитина скаже слово «мама».
Тобто на даний момент я відчуваю, що Давід виховує якраз мене. Бо я, як жінка яка звикла робити все швидко і по плану, тепер, кожного дня маю приділяти 40 хв часу щоб лише нагодувати цю дитину. Бачу також як ця ситуація вплинула й на інших дітей, ця ситуація нас дуже зблизила, так як Давід потребує постійного догляду та уваги».
Невже це можливо: І працювати і доглядати за всіма дітьми? Звучить начебто нереально. Бо зазвичай важко і самому організувати свій день так щоб все встигнути, а тут, коли на плечах іще 10 членів сім’ї, то справитися навіть з звичайними буденними справами видається цілим подвигом.
Віолета ділиться, що їй в організації побутових справ допомагає чіткий план та розподіл зобов’язань. І насправді вона не «тягне» все собі, бо діти в багатодітних сім’ях виростають доволі самостійними та починають допомагати й вчити один одного ще з малечку.
Також сім’я розповідає, що для них важливо аби діти розвивали свої таланти та займалися дозвіллям. Якраз найбільшою проблемою у питанні організації є правильний розподіл часу.
«Ось на хобі часто не вистачає часу зараз, особливо в останній час з війною, то воно трошки все пішло з ніг на голову, але тим не менше, ми станом на сьогодні плануємо час на дозвілля.
В житті наскільки все відносно, зараз радію, якщо взагалі дитина може хоч щось відвідувати, тому що нас є багато і щоб кудись когось відвезти-привезти, то це вже інколи дійсно можна і шофера наймати. Все займає свій час, але тим не менше ми стараємося враховувати інтереси дітей. Хоч деколи з цим буває непросто, але в кінці кінців у цих дітей щось закладається. Дякую богу, що дає нам сили все таки справлятися із вихованням із роботою».
У нас в країні наразі важка ситуація. Війна – страх втрати, нестабільності, постійної невизначеності. Але майбутнє нашої країни залежить від нас. Тому, можливо саме зараз є момент для того, щоб наважитися зробити те, чого сильно прагнемо і жити вже сьогодні, цінувати моменти коли можемо бачити, відчувати та просто бути з близькими нам людьми.
« Я хочу побажати подружжям не боятися, приймати те, що нам дається і не думати, що ми є тими, котрі керують цим світом і вирішують все як і коли.
Тому що часом можемо так думати: та ні, не тепер, я ще не достатньо забезпечений, не маю машини, грошей та якихось інших речей.
З власного досвіду можу сказати, що деколи варто слухати свій внутрішній голос, не боятися йти на ризик, не боятися речей, яких ми не можемо передбачити, бо деколи саме такі речі і роблять нас щасливими людьми».
Автор: Анастасія Джупіна